Сценічна увага 🤗

   

    Сценічна увага - це основа внутрішньої техніки актора, найважливіший елемент його творчого стану. Кожна людина, кожен предмет, на яких ми зупиняємо нашу увагу, називають об'єктами уваги.

    Потрібно вміти зосереджувати свою увагу на заданому об'єкті. Навчитися абстрагуватися від усіх зовнішніх збудників, які сприяють розсіюванню уваги, і звільнитися від тих умов, які заважають творчості в присутності людей. А для цього необхідно виховати в кожного учня важливу якість довільної уваги.

    Необхідно також домагатися, щоб учень навчився прилюдно по- справжньому дивитися і бачити, слухати і чути.

                  Вправа на слухову увагу.

1. Виходимо гуляти на вулицю та слухаємо звуки.

2. Повернутися додому та включаючи фантазію і уяву, намалювати життя вулиці.

3. Запропонувати розповісти, що чули, які звуки пролунали. (шурхіт листя, шум автомобілів, ... )

Прочитати виразно та з інтонацією гумореску Павла Глазового 😉

" Про халтуру і культуру"   (сердитий монолог)

Був я вчора на концерті.
Я не жмот, не шкура
І за грішми не шкодую.
Але це — халтура.
Першим вийшов тип у фраку,
Очі впер у стелю,
В руки взяв свого тромбола
Чи віолончелю,
Чи як оте називають,
Що смичком пиляють,
А щоб воно не падало,
Шпичку підставляють?
Та ще грав би щось путяще —
Вальса чи мазурку,
А то смиче та цигиче,
Наче ріже курку.
Після нього вийшла дама.
Солідна фігура,
А голосок тонісінький —
Калавуратура.
Як почала виводити
Якусь арійозу,
Так, їй-Богу, наче в ногу
Загнала занозу.
Потім вийшла балерина,
Руками махає,
Ніби вона — білий лебідь,
І ніби здихає.
Але в мене до цих штучок
Геть нема довір’я,
Бо який же вона лебідь,
Як вона без пір’я?
Потім вискочив напарник
Тієї персони.
Одягнувся в якусь кофту
І білі кальсони.
А вона як розженеться,
Як стрибне на нього!
А він її, щоб не впала,
Як хапне за ногу!
Не дай би Бог, зазівався
Або задивився —
Од тієї балерини
Тільки б пух лишився.
Далі вийшов тип у фраку,
Груди у медалях.
Заробив на фестивалях
За гру на роялях.
Врізав фугу, потім другу,
Аж ногами сова.
Люди йому аплодують,
А він їм — ні слова.
Потім вибігли ті хлопці,
Що крутять завісу.
Ухопили фортеп’яно
И потаскали к бісу.
Багато в нас любителів
Грать на фортеп’яна,
А як треба тягти його,
То кличуть Івана.
Потім вийшов той читака,
Що чита стишата.
Язик в нього, їй же право,
Як ота лопата.
Розказує финтифлюшки
Про вівцю та цапа.
І він ляпа, що попало,
І публіка ляпа.
А він радий! На всі боки
Шурує поклони...
Люблять лізти у артисти
Всякі балабони.
От колись, брат, так то справді,
Були, брат артисти!
Могли тирсу підпалити
І ложкою їсти.
Або цеглу розбивали
Об власного лоба.
І не брала їх при тому
Ніяка хвороба.
А один був — сам я бачив,
Що без підготовки
З’їв на сцені привселюдно
Півметра вірьовки.
Було, вибіжить на сцену,
Стане перед вами,
Вхопить гирю здоровенну,
Підніме зубами
Та й питає: — Хто зі мною
Поборотись хоче?
А я було молоде ще,
До бійки охоче.
— Давай, — кажу, — поборемось...
А він — хап за ногу!
Та як кине, та як двине
Лобом об підлогу! —
Два місяці пролежав я,
Наче під наркозом.
З того часу і заходить
В мене ум за розум...